Валерій Стрілець

Ювілей Люботинської ЗОШ № 5

Надворі осінь. Традиційно у ХІХ столітті заняття в сільських навчальних закладах розпочиналися після завершення польових робіт, у двадцятих числах жовтня.  Тому  14 жовтня цього року учні, батьки, вчителі та колишні випускники зібралися у стінах Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5, щоб відзначити 165-річчя свого рідного навчального закладу.

Взагалі у 2011 році школа відзначила ще два ювілеї: рівно 100 років тому, у 1911 році однокласне початкове училище було перетворене на двокласне училище з 5-річним терміном навчання (які створювалися на вузлових залізничних станціях та у великих населених пунктах Слобожанщини). А 50 років тому, 11 березня 1961 року рішенням виконкому Люботинської міської ради депутатів трудящих будівництво шести класних кімнат у Люботинській восьмирічній школі № 5 було оголошено народною будовою.

У далекому 1846 р. за сприяння священика Вознесенської церкви Григорія Томашевського та на кошти місцевого сільського товариства в слободі Люботин  було відкрито народну школу – приходське училище. Це був перший навчальний заклад, який з’явився у м. Люботині. У подальшому розвиток та функціонування школи безпосередньо пов’язані з розвитком країни. За час свого існування заклад мав більше 10 назв. На початку ХХ століття у школі викладалися основи садівництва, а при училищі існували розплідники плодових дерев та садок. У 20-х роках ХХ ст. школа відзначалася високим рівнем організації та проведення занять у драматичному та музичному гуртках. У 70-80-х рр. у школі було запроваджено викладання предмета «Основи виробництва». Школа співпрацювала з заводом «Металоштамп», Люботинською бавовняно-паперовою ткацькою фабрикою та радгоспом «Комунар».

У різні роки в стінах школи навчалася різна кількість учнів. У 1868 р. школу відвідувало 113 хлопчиків та дівчаток, працювало три вчителі. На початку ХХ століття чисельність учнів постійно зростає, що стало приводом для перетворення її у двокласне училище. Максимальна кількість учнів, зафіксована в історичних документах – 523 учні у 1919 р. За 165 років свого  існування школа випустила більше 5000 учнів.

… Прикрашена зала, безліч квітів, різнобарвних кульок. Усі у хвилюючому чеканні.

Урочисту частину свята відкрила директор школи Пахомова Н.М.

Рідну школу з ювілеєм прийшли привітати шановані гості: перший заступник міського голови Володимир Геннадійович Малік, секретар міської ради Лариса Василівна Гільова, заступник міського голови  з гуманітарних питань Наталія Володимирівна Кравченко, начальник відділу освіти Анатолій Віталійович Козоріз, помічник депутата Харківської обласної ради Миколи Григоровича Уманця – Хайкіна Марина Олександрівна, депутати Люботинської міської ради Сергій Олександрович Нечипоренко, Сергій Миколайович Черняков, Олена Володимирівна Гречко, директори навчальних закладів міста.

Гості та запрошені один за одним виходили на сцену: побажання, подарунки, квіти – від теплих слів ставало тепліше в залі…

Секретар міської ради Гільова Л.В. вручила вітальну адресу від міського голови за багаторічну системну роботу закладу з військово-патріотичного  виховання, цікавий досвід пошуково-краєзнавчої роботи, результативну участь учнів школи в роботі Малої академії наук та з нагоди ювілею нагородила педагогічний колектив почесною грамотою виконкому Люботинської міської ради. Перший заступник міського голови В. Г. Малік подарував школі комплект мікрофонів. За дорученням головного інженера Південної залізниці, депутата Харківської обласної ради М.Г. Уманця, помічник Хайкіна Марина Олександрівна зачитала вітальну адресу, в якій високо оцінено внесок школи у справу виховання молоді, і вручила закладу ноутбук.

Школа  живе завдяки одержимим, сповненим високим почуттям відповідальності, людям, її вчителям. За вагомий внесок у розвиток освіти школи, багаторічну сумлінну працю А.В. Козоріз нагородив грамотами відділу освіти вчителів Гавриш Олену Михайлівну, вчителя математики, Куценко Світлану Іванівну, вчителя російської мови та світової літератури, Ярошенка Геннадія Даниловича, вчителя математики, Курчик Олену Петрівну, вчителя англійської мови, Резніченко Лілію Олександрівну, педагога-організатора. За сумлінне виконання посадових обов’язків грамотами були нагороджені завгосп  школи Літкевич Тетяна Олександрівна, кухар шкільної їдальні Курибіда Людмила Іллівна та підсобний робітник Набойченко Юрій Дмитрович.

Депутат Люботинської міської ради С.О. Нечипоренко, який постійно опікується цим закладом, щиро привітав зі святом і подарував учням музичний центр. А депутати Гречко О.В. та Черняков С.М. для математичного кабінету подарували наочне обладнання та набір географічних карт для кабінету географії.

Для гостей свята була організована яскрава музична концертна програма.

Разом зі школою живе радість і печаль, праця і втома. Її історія - це роки, події, люди. Люди, про яких забувати не маємо права. У це свято не можна не згадати Григорія Томашевського, завідуючого школою Бута Івана Никандровича, почесних попечителів генерал-майора Г.Г. Альбовського, князя С.М. Святополк-Мирського, зусиллями  яких була створена і розвивалася школа.

У день ювілею не могли не пригадати всіх директорів та вчителів, які працювали в різні часи в школі:  Каюкова О.І., Цитріну Н.П., Вензеля М.Г., Бондаренка М.В., Бондаренко А.О., Бондаренко З.П., Ачкасова В.І., Платонова В.С., Черняка І.Т., Середу К.Ф., Луценко В.З., Рудецьку Л.Г. та багатьох інших.

Школа пишається своїми випускниками, серед яких є багато гідних людей. За останні роки школа виростила країні двох професорів – це Нечипоренко Лідія Сергіївна та Плиско Катерина Миколаївна, двох генерал-майорів – це Глущенко Андрій Іванович і Луценко Василь Якович. Серед випускників є полковники: Гаєвський Станіслав Олексійович, Афанасьєв Віталій Іванович, Афанасьєв Володимир Іванович, підполковники – Білоковаленко Михайло Прокопович та Гавриш Олександр Федорович.

Інтелектом школи є 27 випускників – медалістів, які сьогодні гідно представляють школу у різних напрямках діяльності,  в тому числі працюють у школах нашого міста. Серед випускників школи троє – переможці міського конкурсу «Кращий випускник року»: Чурілов Євген – «Випускник року – 2006», Лук’яненко Мирослав - «Випускник року – 2008», Санжаровський Сергій - «Випускник року – 2009».

Сьогодення школи – це її традиції, які народились раніше або з’явилися зовсім недавно. Незважаючи на різні політичні віяння в країні, у школі ніколи не залишали поза увагою військово-патріотичне виховання учнів. Вчителі та учні школи багато років зберігають пам’ять про воїнів, які загинули при визволенні нашого міста під час Великої Вітчизняної війни, вшановують ветеранів, впорядковують братські могили у Старому Люботині та хуторі Смородському. З 70-х років ХХ ст. у школі працює експозиція куточка бойової слави. Сьогодні вона розміщена у навчальному кабінеті історії та краєзнавства.

Вже 15 років у школі діє шкільний етнографічний музей «Світлиця», який офіційно було зареєстровано у 2001 р. У цьому музеї зібрані експонати декоративно – прикладного мистецтва, предмети побуту українського народу ХІХ – ХХ століття. Одним з ініціаторів створення музею була Почепецька Надія Миколаївна, вчитель української мови та літератури школи, яка присвятила школі близько 50 років трудової діяльності. На святі Надія Миколаївна поділилася спогадами про перші роки існування музею, поповнення його унікальними експонатами.

З 2002 року у закладі щорічно проводяться шкільні краєзнавчі конференції, яким завжди передує велика пошукова діяльність учнів. Учні дослідили історію нашого міста, власної школи, познайомились з історичними документами, записали спогади старожилів, випускників школи, вчителів-ветеранів.

З 2006 р. учні школи постійно беруть участь і займають призові місця в обласному конкурсі науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук в секції «Історичне краєзнавство». Першим за роботу «Історія моєї школи» ІІІ місце в конкурсі виборов Чурілов Євген, який сьогодні після закінчення Харківського національного університету ім. Каразіна, повернувся працювати в рідну школу вчителем історії.

Плекати Людину, творити Особистість, допомагати кожному розкрити свої таланти, відшукати себе й своє місце в житті – гасло Люботинської ЗОШ № 5. Тут дають не тільки знання, тут дають крила. Мабуть, тому її випускники, які мають своє життя, реалізовують свою долю, повертаються до неї, як до рідної домівки, щоб не тільки поринути в дитинство, юність, а й почерпнути наснаги, сповнитися добром і милосердям, вірою в майбутнє.

В.В. Стрілець, заступник начальника Люботинського міського відділу освіти

Валерій Стрілець

Ювілей Вознесенської церкви в м. Люботині

18 вересня виповнюється 200 років з моменту освячення новозбудованої кам'яної церкви Святої Параскеви в слободі Люботин. Правонаступником церкви Святої Параскеви є сучасний Вознесенський храм.

Справжньою окрасою нашого міста є Вознесенська церква м. Люботина. Цікава і історія цього храму.

Історія православної церкви в Люботині бере свій початок з моменту заселення слободи близько 1650 року. Православний храм у слободі з’явився майже одночасно з появою тут перших жителів і носив назву Святої Параскеви П’ятниці.  Як відомо, статус слободи українські поселення здобували лише тоді, як у них будували церкву.

Підтвердження цього знаходимо і в найбільш повній праці з історії дореволюційної церкви на Харківщині, - 'Історико-статистичному описі Харківської єпархії” архієпископа Харківського та Богодухівського Філарета (Дмитра Григоровича Гумілевського). “Поелику же Люботинское или Люботино с первого раза населилось целою массою народа: то это уже дает видеть, что первый храм по­строен здесь был в одно время с первым заселением Люботина, т.е. около 1650 г.'

Записи Курязького монастиря за 1696 та 1716 рр. називають у слободі Люботин двох товаришів священика – Михайла Яковича Літкевича та Федора, з яких перший пожертвував монастирю свою сінокісну луку та продав млин за 650 золотих.

За переписом 1724 р. при П’ятницькій Люботинській церкві вказано 233 двори парафіян. Першими парафіянами названо Самійла Смородського, сотника Гаврила Петрова, Федора Альбовського, Федора Лопатинського.

Збереглися свідчення, що метричні книги П’ятницької церкви розпочиналися з 1725 р.

У 1741 р. за клопотанням Харківського полкового судді Олександра Чорноглазова (жителя слободи Люботин) місцевими властями було дозволене будівництво храму Святої Параскеви в слободі. Наступного року дерев’яну церкву було збудовано та освячено, але невдовзі вона згоріла.

У 1750 р. було збудовано новий дерев’яний храм Святої Параскеви. Цього ж року цей храм було і освячено. Про це свідчить стародавній антимінс (чотирикутний льняний або шовковий платок із зображенням Ісуса Христа в домовині та чотирьох євангелістів з зашитими по кутках частинами мощів, принесення і покладення антимінса на престол – обов’язковий ритуал, який передує проведенню таїнства причащання та освячення нових церков) з написом: “В храм Святої Параскеви в слободі Люботині” за підписом Іосафа, єпископа Білгородського.

У відомості Валківського комісарського правління за 1768 р. у військовому містечку Люботин значилося дві дерев’яні церкви: П’ятницька та Святої Параскеви.

У 1792 р. Харківським єпархіальним управлінням до Люботин-ської церкви Святої Параскеви був призначений священиком двад-ятидев’ятирічний Федор Кирилович Літінський.

У документах Харківської духовної консисторії збереглися ві-домості про П’ятницьку церкву за 1804 р. Священиками цієї церкви були Кіндрат Залєський та Федір Літінський, дияконом Микита Сте-фановський, “церковь деревянная, построена в давних годах, крепка; колокольня деревянная, старая, на ней колоколов 4 (один весом 23 пуда 39 фунтов, а другие меньше). В селении поме­щичьих дворов 13, казенных обывателей 399, помещичьих подданных 36; всего душ в слободе 3792 ( в т.ч. 1792 мужчины и 1714 женщин)”.

До сьогоднішнього дня в Старому Люботині зберігся перший кам’яний храм, будівництво якого було завершено у 1811 році. Цього ж року, 18 вересня, єпископ Слобідсько-Української єпархії Христофор Сулима освятив храм у присутності всіх жителів слободи. З цього ж 1811 р. при цій церкві була відкрита свічкова лавка

Цікавою подією в історії нашого міста та церкви першої половини ХІХ століття було відвідання його 1 серпня 1820 р. російським царем Олександром І, який слухав літургію в храмі Святої Параскеви, після неї брав участь у водоосвяченні біля криниці, неподалік від храму у дворі поміщика Петровського. Напередодні біля криниці нашвидку були посаджені два великих ясені для тіні там, де повинен був стояти великий гість. Дивно те, що ці два ясеня, незважаючи на середину літа, прийнялись і росли біля криниці ще багато років. У будинку колезької регістраторші Софії Михайловської після служби в  храмі і водоосвячення Олександр І пообідав. Це відвідання царем Люботина надовго залишилося в пам’яті місцевих жителів. На згадку про цю подію люботинці у 1851 р. зробили бронзову позолочену пам’ятну дошку з красивою рамкою під склом і встановили її в церкві. На дошці було написано такий текст: “В благодарную память, что в сем храме возносилась некогда молитва высокого помазанника Божия, Благочестивейшего Государя Императора Александра I Благословенного. Жители Люботина никогда не забудут сего Высокого посещения и предадут потомству”. З 1851 р. щорічно за бажанням жителів слободи робилася соборна панахида про спокій, тишу та світлу пам’ять імператора Олександра І.

Того ж, 1820 року до П’ятницької церкви священником Федором Літінським була внесена давня курська ікона Знамення Божої Матері, “к коей жители Люботина притекали и притекают с особенным благоговением и верою”. До священника Ф. Літінського ця ікона потрапила від його родички Фесенкової.

У 1836 р. місцеві жителі при влаштуванні нового іконостасу в церкві Святої Параскеви виразили бажання освятити храм в ім’я Вознесіння Господня, що й було здійснено того ж року.

Новий іконостас був влаштований в основному на пожертвування місцевих селян та поміщиків. Найбільше пожертвування місцевих селян та поміщиків. Найбільше пожертвування на іконостас в сумі 2000 карбованців асигнаціями зробив місцевий селянин Іван Вовченко.

З 1843 р. священиком Вознесенської церкви було призначено Григорія Томашевського, який зробив досить багато для оздоблення церкви, виховання парафіян, поширення ідей християнства серед люботинців. Крім того, він опублікував в “Харьковских губернских ведомостях” декілька досить детальних описів про Люботин та люботинців.

Саме зусиллями священика Григорія Томашевського зобов’язані люботинці відкриттям у 1846 р. церковно-парафіяльної школи.

Завдяки турботам священика Григорія Томашевського, було розширено церкву прибудовою, були збудовані кам’яна дзвіниця та кам'яна огорожа. А справа ця була на той час не з легких. Через відсутність коштів будівництво тривало декілька років.

У радянські часи церква потрапила під тотальний контроль радянських органів. 20 квітня 1922 р. комісія Люботинського райвиконкому у присутності священика Івана Стефанова, старости Гаврила Кононенка, членів церковної ради Андрія Сабіна, Федора Лук’яненка, Феодосія Літкевича, М. Кривчача вилучила з Вознесенської церкви Старого Люботина “2 креста, 10 риз с икон, углы с Евангелий и 3 середины, 1 венчик, 2 обложки с Евангелий, лом апостолов, 10 лампад, 2 чаши, один подставник из-под креста, 2 дискоса, 1 звездницу, 1 корец, 1 лжицу и 1 тарелку; все серебро весом 26 фунтов 20 золотников”.

У 30-х роках ХХ ст. церква була закрита. З 1936 по 1941 рр. в приміщенні церкви функціонував клуб, в 1941-1943 рр. під час окупації німці влаштували тут конюшню. Після війни у приміщенні церкви були цех з виготовлення вати, склад, олійниця. Поступово відбувалася руйнація храму: знесено  купол, розібрану цегляну огорожу та долівку храму.

У 1992 р. те, що залишилось від храму було передано в користування місцевої релігійної громади. Через деякий час почалися богослужіння  в храмі. З 1998 р. розпочалася реставрація церкви.

7 липня 2010 р. на свято Іоанна Предтечі вікарій Харківської єпархії, архієпископ Онуфрій освятив відновлений храм. Зараз священик цього храму протоієрей Іоанн Петрович Зеленський.

Люботин - місто-сад! На гербі міста - яблуко, груша, дубова гілка і залізничні атрибути. Так! Краса нашої місцевості вражає. Це 20 ставків, найбільша площа зелених насаджень на 1 чоловіка серед міст області. Це столітні діброви і тендітні березові гаї. Це зелень лісів і трав, у яких потонуло наше містечко. І у всій цій красі Люботин довгі роки зберігає святі пам'ятки архітектури: храм Святої Парасковії (1750 р.) і присадибний комплекс князя Святополк-Мирського (1820 р.), Миколаївську церкву (1843 р.) і ландшафтний парк площею 30 га (поч. ХІХ в.), барвінкове поле розміром 4 га.